«БАБКИ Й МАТЕРІ ПОНЕДІЛКУВАЛИ, ТА Й НАМ ЗАКАЗАЛИ»

Категорія: Історичний календар. Обрядовість Створено: Понеділок, 23 квітня 2018, 16:41

В традиційній культурі українців існував цікавий звичай пошанування певних днів тижня. Такою повагою найбільше користувалися понеділок, четвер і п’ятниця. Запровадив піст тричі на тиждень архієпископ Л. Баранович у 1677 році. Цікаво, що святкування пісних днів тижня практикувалося здебільшого жінками, причому переважно заміжніми. В ці дні у звичаї було молитися, постувати та не виконувати певні види робіт по господарству (наприклад, прясти у п’ятницю).

Стосовно понеділка, то здебільшого він не приурочувався до котрогось із церковних свят. Здавна вважався святим днем, чоловічим, але шанувався більше жінками і дівчатами. Казали, що «котра дівка постить у понеділок, до року віддасться». Але вже на початку ХХ ст. український етнограф Микола Сумцов констатував відмирання цього звичаю: «…Додержання посту в понеділок… нині місцями практикується старими жінками з приурочуванням давнього звичаю до святого понеділка».

Не завжди в пошанування понеділка вкладався релігійний зміст, у багатьох випадках побожність відступала на задній план, пропускаючи наперед побутову традицію. Саме такий звичай «понеділкування» існував колись і на Переяславщині, а точніше в м. Борисполі (до 1923 р. це містечко входило до складу Переяславського повіту). За словами місцевих, побутував він з незапам’ятних часів і входив до складу передшлюбного договору. Найбільш повний опис цього звичаю можна побачити на сторінках журналу «Київська старовина» у статті дослідника В. Василенка «Святкування понеділка в Малоросії».

Відбувався він таким чином: під час сватання, коли «запивали могорич», батьки молодої повідомляли сватам яке придане дають за дочкою і разом з тим домовляються про право на «понеділкування» для неї, а саме – бути вільною від усякої господарської роботи по понеділках. Згідно з давнім звичаєм навіть самий вимогливий та сварливий чоловік не мав права заставити жінку виконувати будь-яку роботу в господі у понеділок, якщо вона сама добровільно не відмовиться від такого права. Дівчата із інших сіл, які виходили заміж за бориспільчанина, мали право «понеділкувать» на рівні з місцевими. Натомість, дівчата-бориспільчанки, які йшли заміж в інші села, втрачали цей привілей.

Для грошового забезпечення даного права використовувалось т. зв. «жіноче» господарство: городина, коноплі, льон, дрібна домашня птиця, мука і крупа для харчів, а також молочні вироби і сало. Зазвичай, вся виручка від його продажу йшла на підготовку приданого донькам, але тільки не в понеділок. До цього дня жінки припасали кошик чи торбинку з того, що натрудили в своєму господарстві, і йшли з ним на торги.

Необхідно зазначити, що Бориспіль був здавна знаним торговим містечком, де базари проходили щодня. А по понеділкам і п’ятницям відбувались ще й торги, на які з’їжджалися крамарі із Києва, Переяслава, Козельця та ін. міст з різними товарами, і базар фактично перетворювався у багатолюдну ярмарку.

Отож, прийшовши на торги, жінки сідали поряд з подружницями, кумушками, свахами і продавали свій товар. За вторговане купували необхідне для випивки та всією компанією йшли «на природу», до котроїсь з подруг у хату (взимку), чи у шинок, і «починалась кругова». Більшість залишалася в компанії на цілий день, залишивши всі домашні турботи на чоловіка чи дочок (мабуть, звідси й думка, що понеділок день важкий). Хоча досить часто під приводом забрати жінку додому, заходили в компанію за випивкою і чоловіки. За свідченням дослідника В. Василенка «п’янство в Борисполі настільки було вкоренилось, що деякі баби не просто «понеділкували», а відверто пиячили цього дня».

Ось такий собі український народний фемінізм. Цікаво, що про звичай «понеділкування» бориспільчанки пам’ятають й донині, та з гордістю про нього переповідають. Зберігся він завдяки настійливій вимозі матерів (перед весіллям) його дотримуватись, мотивуючи це тим, що «бабки й матері понеділкували, та й нам заказали».

 

Молодший науковий співробітник НДС  «Музей українських обрядів»                              С.М. Захарченко