Культ святого Бориса на Переяславщині. 15 травня вшанування пам’яті святих князів страстотерпців Бориса і Гліба

Категорія: Історичний календар. Обрядовість Створено: П'ятниця, 11 травня 2018, 23:18
   За православним календарем 15 травня ‑ день пам’яті святих благовірних князів Бориса та Гліба, молодших синів хрестителя Русі рівноапостольного князя Володимира.
   У 1015 р., після смерті Великого Київського князя Володимира, великокняжий стіл зайняв Святополк. Як свідчить більшість літописних джерел, Святополк, бажаючи утвердитися в Києві, став знищувати своїх можливих суперників: один за одним гинуть сини Володимира княжичі Борис (24 липня) і Гліб (6 серпня).
  Убивство Бориса відбувається на березі річки Альта. У той час князь повертається з походу на печенігів і дізнається про смерть батька. Княжа дружина переконувала його піти війною на Святополка і скинути його з престолу. Борис із християнською смиренністю відмовився. Розчароване військо розходиться, княжич залишається лише з невеликим загоном. Літописець фіксує, що посланці від Святополка «напали на нього як ті звірі дикі з усіх сторін шатра і простромили його списами і пронизали Бориса і слугу його Юрія (Угрина), що князя прикрив, упавши на нього».
   У результаті довготривалої боротьби на Київському княжому столі утвердився Ярослав Мудрий, який добився канонізації братів. Князі вважаються першими канонізованими святими на Русі.
Святі князі Борис і Гліб (в хрещенні Роман і Давид) вшановуються Церквою Христовою як великі страстотерпці, адже не за свою насильницьку смерть вони отримали ці вінці, а за те що не захотіли підняти руку на свого старшого брата Святополка, проявили смиренність, любов і послух батьку своєму, Великому князю Володимиру.
   Пам’ять святих Бориса і Гліба церква вшановує декілька разів на рік: 15 травня, 6 серпня, 24 серпня, 18 вересня.
   15 травня (2 за старим стилем) 1072 р. відбулося повторне перенесення мощів святих князів-страстотерпців із церкви Св. Василія у новозбудовану церкву у Вишгороді.
   Упродовж ХІ-ХІІІ ст. поклоніння святим набуває загальноруського характеру: Борисоглібські храми з’являються майже в усіх удільних центрах – Києві, Чернігові, Турові, Полоцьку, Гродно, Смоленську, Рязані, Ростові. На той час нараховувалось близько 30 церков і 10 монастирів, присвячених цим святим.
   Культ Св. Бориса на Русі відслідковується впродовж століть. За народним повір’ям «Св. Борис все плуги кував та людям давав». М. Максимович зафіксував, що землеробський народ України дуже шанує Св. Бориса. Особливо шанобливе ставлення до святого відслідковувалось на Переяславщині. 15 травня (за старим стилем 2) на весняного Бориса відмінялися польові роботи. «На Гліба й Бориса за хліб не берися», ‑ говорили в народі.
   Із сивої давнини, очевидно ще з часів Переяславського князя Всеволода Ярославича, існує традиція хресного ходу в цей день. Лаврентіївський літопис під роком 1151 повідомляє, що князь Юрій Долгорукий приїхав із синами у Переяслав і на свято мучеників Бориса і Гліба ходив на Альту.
  У цей день у ХІХ ‑ на поч. ХХ ст. щорічно відбувалися у Переяславі хресні ходи. За день-два до початку свята з Переяславського, Золотоніського, Пирятинського повітів, прочани йшли до Переяслава. Старожили пригадували, що на початку ХХ ст. за тисячі кілометрів віряни з України, Білорусі, Росії йшли на берег Альти до каплиці. Вони зупинялися ночувати в навколишніх селах.
   Цього ж дня ішов хресний хід із Переяславського Вознесенського собору. У ньому, крім переяславського духовенства, брали участь священики з навколишніх сіл та повітів. Борисівський священик зі своїми парафіянами виходив назустріч. Зустрічалися за селом, а потім всі разом йшли до церкви Бориса і Гліба. Церковна процесія була багатолюдною і величною.
   Для освячення води до каплички будували поміст, занурювали животворящий хрест у воду. За традицією, треба було йти в освячену воду Альти одягненими, з іменем святого Бориса на устах і хресним знаменням, щоб зануритися в неї і разом зі скинутим одягом залишити недуги свої і печалі. Наступного дня чоловіки гаками витягали з річки одяг, просушували його і спалювали.
   Після освячення води жителі Борисівки (колишня назва села Кондоїдовка, з середини ХІХ ст. – Борисівка) запрошували своїх рідних, приятелів, кумів по домівках на обід. Для решти готували загальну кашу чи куліш. Мешканці Борисівки для колективного обіду заздалегідь приносили птицю, крупи, хліб. Частину коштів виділяла церква: вважалося за честь нагодувати стражденних, калік, бідних. Хресного ходу чекали з нетерпінням і дорослі, і діти. На вигоні влаштовувались каруселі, продавали цукерки, морозиво.
   Капличку на Альті оберігали, періодично чистили. До сьогоднішніх днів вона не збереглася.
  З 2004 р. була відроджена традиція хресних ходів на храмове свято Свв. Бориса та Гліба. Хресний хід починається від Троїцької церкви м. Переяслава-Хмельницького та вулицями міста прямує до храму Свв. князів-страстотерпців. З прибуттям хресного ходу до храму починається божественна літургія, після якої велика кількість паломників сповідається та причащається. Віруючі прикладаються до особливо шанованої святині – хреста з пісковику, що мироточить, – та залишають записки з проханнями про допомогу. Кульмінацією свята є водоосвятний молебінь, який традиційно відбувається на березі древньої річки Альти.
   Крім і нині діючої церкви Свв. Бориса і Гліба в мікрорайоні Борисівка, освяченої у 1840 р., в Переяславі функціонувала церква святих страстотерпців князів Бориса та Гліба. Вона знаходилась на місці нинішньої Борисоглібської площі неподалік від мосту через р. Альту.
 
Молодший науковий співробітник НДВ «Музей історії архітектури Середньої
Наддніпрянщини нового та новітнього часу»                                                                                                  С. М. Авраменко