8 ЖОВТНЯ – СВЯТО СВ. ПРП. СЕРГІЯ РАДОНЕЗЬКОГО. ІКОНА СВ. СЕРГІЯ РАДОНЕЗЬКОГО У ФОНДОВОМУ ЗІБРАННІ НІЕЗ «ПЕРЕЯСЛАВ»

Категорія: Історичний календар. Обрядовість Створено: Неділя, 07 жовтня 2018, 23:14

Св. Сергій Радонезький прожив довге і праведне життя, його біографія наповнена яскравими подіями. Народився він у 1314 р. у сім'ї заможних ростовських бояр – Кирила і Марії. Хлопчика назвали Варфоломієм. Із самого початку свого життя, ще навіть до народження Сергій  (до чернечого постригу – Варфоломій) відзначений небесними знаменнями. Він тричі кричить під час Літургії в материнській утробі, відмовляється брати груди матері у пісні дні, не приймає молока від годувальниці.

У 7-річному віці його починають навчати грамоті, але маленький Варфоломій ніяк не може втямити науку і ревно молиться Богові про допомогу. Саме тоді відбувається зустріч хлопчика і монаха-чорноризця, після якої учень нарешті досягає успіхів.

З 12-річного віку він починає поститися і молитися, навіть встає ночами для молитви, чим не на жарт тривожить батьків.

Приблизно у 1328 р. сім'я перебралася до м. Радонежа. Варфоломій прагне чернечого життя, але батьки не відпускають його, слізно просячи доглянути їх у старості. Юнак підкоряється і залишається поруч аж до їхньої смерті.

У 1337 р. Варфоломій разом зі своїм братом Стефаном, монахом хотьківського Покровського монастиря, оселяються в лісі на пагорбі Маковець і будують там невеликий дерев’яний храм на честь Святої Трійці. Ця подія вважається датою заснування Троїце-Сергієвого монастиря – обителі, у котру до преподобного Сергія стікалися тисячі людей у пошуках заспокоєння та зцілення. Сергій Радонезький виховав велику кількість учнів, котрі заснували десятки монастирів, будували храми, згуртовуючи навколо себе православних.

Св. Сергія Радонезького часто називають «ігуменом землі Руської». Саме з преподобного Сергія почалося духовне відродження, об’єднання Русі після ворожнечі і міжусобиць. У тяжкі часи золотоординського іга він став духовним лідером країни. Будучи найбільш популярним церковним діячем Північно-Східної Русі і керуючись волею митрополита Олексія, Сергій неодноразово виконував його доручення, в тому числі і політичні, зокрема, мирив князів, що було досить непростим завданням.

Із його іменем нерозривно пов’язана історія Куликовської битви. За церковним переданням, викладеному у «Сказанні про Мамаєве побоїще» та «Житії  Сергія Радонезького», преподобний благословив князя Димитрія Донського перед його битвою з Мамаєм на Куликовському полі, дав двох монахів-схимників – Пересвєта та Ослябю, щоб вони тимчасово залишили чернечі обітниці і взялися за меч, захищаючи батьківщину та віру. Під час битви преподобний Сергій зібрав монастирську братію і молився про перемогу та упокоєння загиблих воїнів, називаючи їх поіменно, і, нарешті, оголосив про перемогу.

Помер преподобний старець 25 вересня (8 жовтня) 1392 р., а через 30 років, 5 (18) липня 1422 р., були знайдені нетлінними його мощі. Ці дні особливо шануються Церквою як дні пам’яті святого.

Св. прп. Сергію Радонезькому моляться, просячи захистити країну від ворогів, про добробут і процвітання міст і сіл.  Праведник надає допомогу в найскладніших життєвих ситуаціях, оберігає вдів та сиріт, опікується чоловіками, які носять таке ж ім’я. До нього також звертаються учні та студенти, котрим нелегко даються знання, а також учені, які планують складні експерименти. Молитва преподобному сприяє успішному завершенню судових справ, попереджуючи будь-яку несправедливість або помилку, а також позбавляє християн гордині та заздрості, зцілює хвороби, учить уповати на Господа.

У народі день св. Сергія Радонезького назвивають Сергієм-капустяником. Цього дня готувалися до квашення капусти – діти різали моркву, старі шинкували капусту. На капустяному листі пекли хліб, задумуючи благополучно пережити зиму. Випікали також капустяні пиріжки, і, за звичаєм, з першим пиріжком ішли на грядку, де росла капуста, і закопували пиріжок у землю, просячи про врожай – «не пустий, а густий», промовляючи: «Хліб та капуста лихого не підпустять».

У фондовому зібранні Заповідника зберігається ікона св. Сергія Радонезького та св. вмц. Параскеви (інв. № І-100 КН-4434) 2 пол. ХІХ ст.

Свв. Сергій у вигляді сивого білобородого старця  та Параскева у вигляді молодої жінки з темним волоссям зображені поруч на повен зріст. У лівій руці св. Сергій тримає свиток з молитвою, права піднята в благословляючому жесті. Св. Параскева тримає в правій руці хрест та пальмову гілку, що символічно вказує на її мучеництво, ліва притиснута до грудей. Св. Сергій одягнутий у чорну фелонь, параман і коричневий підризник, без головного убору, на св. Параскеві – темно-вишневий плащ та світло-рожевий мафорій. Тло ікони – коричневе. Образ обрамлений геометричним візерунком, який дуже потертий і ледь проглядається. Позолота на німбах і на одязі святих, а також візерунок тла практично втрачені, кольори зблякли.

Оскільки на іконі зображені святі, які зазвичай не групуються разом, а шануються окремо, то, ймовірно, це зображення тезоіменитих святих покровителів членів сім'ї, і цей образ відноситься до типу «сімейних». Як правило, такі ікони писалися на замовлення, завжди зберігалися в родині, передавалися з покоління до покоління.

Св. Сергій Радонезький прожив довге і праведне життя, його біографія наповнена яскравими подіями. Народився він у 1314 р. у сім'ї заможних ростовських бояр – Кирила і Марії. Хлопчика назвали Варфоломієм. Із самого початку свого життя, ще навіть до народження Сергій  (до чернечого постригу – Варфоломій) відзначений небесними знаменнями. Він тричі кричить під час Літургії в материнській утробі, відмовляється брати груди матері у пісні дні, не приймає молока від годувальниці.

У 7-річному віці його починають навчати грамоті, але маленький Варфоломій ніяк не може втямити науку і ревно молиться Богові про допомогу. Саме тоді відбувається зустріч хлопчика і монаха-чорноризця, після якої учень нарешті досягає успіхів.

З 12-річного віку він починає поститися і молитися, навіть встає ночами для молитви, чим не на жарт тривожить батьків.

Приблизно у 1328 р. сім'я перебралася до м. Радонежа. Варфоломій прагне чернечого життя, але батьки не відпускають його, слізно просячи доглянути їх у старості. Юнак підкоряється і залишається поруч аж до їхньої смерті.

У 1337 р. Варфоломій разом зі своїм братом Стефаном, монахом хотьківського Покровського монастиря, оселяються в лісі на пагорбі Маковець і будують там невеликий дерев’яний храм на честь Святої Трійці. Ця подія вважається датою заснування Троїце-Сергієвого монастиря – обителі, у котру до преподобного Сергія стікалися тисячі людей у пошуках заспокоєння та зцілення. Сергій Радонезький виховав велику кількість учнів, котрі заснували десятки монастирів, будували храми, згуртовуючи навколо себе православних.

Св. Сергія Радонезького часто називають «ігуменом землі Руської». Саме з преподобного Сергія почалося духовне відродження, об’єднання Русі після ворожнечі і міжусобиць. У тяжкі часи золотоординського іга він став духовним лідером країни. Будучи найбільш популярним церковним діячем Північно-Східної Русі і керуючись волею митрополита Олексія, Сергій неодноразово виконував його доручення, в тому числі і політичні, зокрема, мирив князів, що було досить непростим завданням.

Із його іменем нерозривно пов’язана історія Куликовської битви. За церковним переданням, викладеному у «Сказанні про Мамаєве побоїще» та «Житії  Сергія Радонезького», преподобний благословив князя Димитрія Донського перед його битвою з Мамаєм на Куликовському полі, дав двох монахів-схимників – Пересвєта та Ослябю, щоб вони тимчасово залишили чернечі обітниці і взялися за меч, захищаючи батьківщину та віру. Під час битви преподобний Сергій зібрав монастирську братію і молився про перемогу та упокоєння загиблих воїнів, називаючи їх поіменно, і, нарешті, оголосив про перемогу.

Помер преподобний старець 25 вересня (8 жовтня) 1392 р., а через 30 років, 5 (18) липня 1422 р., були знайдені нетлінними його мощі. Ці дні особливо шануються Церквою як дні пам’яті святого.

Св. прп. Сергію Радонезькому моляться, просячи захистити країну від ворогів, про добробут і процвітання міст і сіл.  Праведник надає допомогу в найскладніших життєвих ситуаціях, оберігає вдів та сиріт, опікується чоловіками, які носять таке ж ім’я. До нього також звертаються учні та студенти, котрим нелегко даються знання, а також учені, які планують складні експерименти. Молитва преподобному сприяє успішному завершенню судових справ, попереджуючи будь-яку несправедливість або помилку, а також позбавляє християн гордині та заздрості, зцілює хвороби, учить уповати на Господа.

У народі день св. Сергія Радонезького назвивають Сергієм-капустяником. Цього дня готувалися до квашення капусти – діти різали моркву, старі шинкували капусту. На капустяному листі пекли хліб, задумуючи благополучно пережити зиму. Випікали також капустяні пиріжки, і, за звичаєм, з першим пиріжком ішли на грядку, де росла капуста, і закопували пиріжок у землю, просячи про врожай – «не пустий, а густий», промовляючи: «Хліб та капуста лихого не підпустять».

У фондовому зібранні Заповідника зберігається ікона св. Сергія Радонезького та св. вмц. Параскеви (інв. № І-100 КН-4434) 2 пол. ХІХ ст.

Свв. Сергій у вигляді сивого білобородого старця  та Параскева у вигляді молодої жінки з темним волоссям зображені поруч на повен зріст. У лівій руці св. Сергій тримає свиток з молитвою, права піднята в благословляючому жесті. Св. Параскева тримає в правій руці хрест та пальмову гілку, що символічно вказує на її мучеництво, ліва притиснута до грудей. Св. Сергій одягнутий у чорну фелонь, параман і коричневий підризник, без головного убору, на св. Параскеві – темно-вишневий плащ та світло-рожевий мафорій. Тло ікони – коричневе. Образ обрамлений геометричним візерунком, який дуже потертий і ледь проглядається. Позолота на німбах і на одязі святих, а також візерунок тла практично втрачені, кольори зблякли.

Оскільки на іконі зображені святі, які зазвичай не групуються разом, а шануються окремо, то, ймовірно, це зображення тезоіменитих святих покровителів членів сім'ї, і цей образ відноситься до типу «сімейних». Як правило, такі ікони писалися на замовлення, завжди зберігалися в родині, передавалися з покоління до покоління.

Головний зберігач фондів НІЕЗ «Переяслав»                                                     Катерина Прокопенко

Провідний зберігач сектора обліку музейних цінностей відділу

науково-фондової роботи НІЕЗ «Переяслав»                                                     Олена Калінович