120 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ БАНДУРИСТА, ХУДОЖНИКА АРХІТЕКТОРА – ГЕОРГІЯ ТКАЧЕНКА

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: Середа, 02 травня 2018, 12:15

Георгій Кирилович Ткаченко народився 5 травня 1898 р. в українській слободі Глушково Рильського повіту на Курщині. Батько – Кирило Ткаченко, був відомим у окрузі майстром художньої обробки шкіри. Він виготовляв виїзну збрую і навіть розкішні альбоми на замовлення. Дядько Єгор, що трагічно загинув перед народженням свого племінника й тезки, вправно столярував і був добрим різьбярем по дереву та скрипалем. У родині шанували мистецтво всі стіни були вкриті придбаними на ярмарках лубковими картинами, портретами, народними іконами. Таке родинне оточення і виховання сприяло формуванню творчої особистості Георгія Ткаченка. Великий вплив на юного митця справляли і природний ландшафт, заплави річки Сейм, луки. Ці фактори беззаперечно формували творчу особистість Георгія Кириловича Ткаченка та знайшли відображення в його подальшій творчості.

Після закінчення церковнопарафіяльної школи у 1910 р. Єгор вступив до Курського 1-ого реального училища, де завдяки успіхам у науці навчався за казенний кошт, яке закінчив у 1917 р. Тут він зустрівся з українським художником Михайлом Якименком-Забугою – вчителем малювання. Саме йому найбільше вдячний Георгій Кирилович за пробудження почуття краси у природі та мистецтві. У реальному училищі під керівництвом Якименка-Забуги здібний юнак зробив перші спроби малювати. Він і скерував здібного юнака до своєї альма-матер, Харківського художнього училища. Як пам’ятка тих тяжких років зберігалася в Георгія Кириловича візитна картка директора училища Олександра Михайловича Любимова з написом: «Разрешается Ткаченко и Кошману переночевать одну ночь». Цією «перепусткою» доводилось користуватися, доки не виділили для восьми таких як він учнів казенну квартиру в підвалі училища.

Після двох років навчання, а потім учителювання у рідному селі, потяг до високому мистецтва привів у 1922 р. Єгора Ткаченка до московського ВХУТЕМАСу. Керівниками живописних майстерень цього навчального закладу були тоді художники так званих лівих течій. Логіко-раціоналістичний аналітизм витіснив у них безпосереднє поетичне сприйняття світу. Цей напрям не задовольняв Ткаченка, і він вирішив вступати на архітектурний факультет, де викладав талановитий радянський архітектор-художник академік О. В. Щусєв (1873—1949). Навчаючись у його майстерні, Георгій Ткаченко спеціалізувався в пейзажній архітектурі, до якої тяжів складом свого художнього мислення.

Г. К. Ткаченко згадує: «Як же так сталось, що з такої бідної сім’ї я опинився у високих колах та ще й освіту одержав високу. Це – дякуючи добрим людям і моєму братові, котрий був старший за мене на 10 років».

По закінченні у 1929 р. вузу, перейменованого у ВХУТЕІН, Г. Ткаченко працював над проектами відбудови старовинних московських парків. У подальшому викладав акварельний живопис у Московському архітектурному інституті. В 1954 р. переїхав до Києва на постійне місце проживання, де й прожив до останніх своїх днів до грудня 1993 р.

Працюючи в УТОПІК, Георгій Кирилович подорожував по Україні. Так народилася більшість картин та етюдів митця, які зберігаються в різних музеях та приватних колекціях. Зокрема, роботи Г. К. Ткаченка входять і до зібрання Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» (НІЕЗ «Переяслав»). На порозі свого 90–річчя Георгій Кирилович Ткаченко створив, можливо, свою останню художню роботу – «Поріг Ненаситець». Цей твір він писав у Переяславі на Татарській горі (Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини НІЕЗ «Переяслав»).

На той час Заповідник у Переяславі очолював М. І. Сікорський. Людина, яка не тільки створила більше 20 музеїв у маленькому містечку, перетворивши Переяслав на місто-музей, а й мала здатність акумулювати навколо себе геніальні творчі особистості. До цих людей належав і Георгій Кирилович Ткаченко. У поважному віці він творив на Переяславській землі в оточенні своїх учнів та однодумців.

Однією з найважливіших справ життя Георгія Ткаченка було традиційне кобзарство. Захопився він цією справою в 1917-1919 рр., коли перебував у Харкові. Під той час там саме були добрі бандуристи Гнат Гончаренко, Петро Древченко, Павло Гащенко, Іван Кучугура-Кучеренко та інші, «від котрих я і сам навчився грати на харківській бандурі». Як згадував Г. Ткаченко, 1917 рік був особливо привільним для кобзарів. Скасування заборони грати незрячим на вулицях міста повернуло Харкову давню славу кобзарської столиці.

Молодого Єгора Ткаченка бандура захопила несподівано й одразу. Ось ще один спогад бандуриста : «Якось трапилось, що я побіг кудись, мабуть, за хлібом, по Пушкінському бульвару, а була вже осінь. Коли чую, хтось, вроді, грає на гітарі. Підбігаю ближче, коли дивлюсь: сидить у чубарці самий традиційний бандурист, і грає «Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче». Я про них, про тих бандуристів, і не думав. Він мене очарував, батюшки! і так я з того моменту сам захопився. Оце так, як я став бандуристом». Відтоді немов захворів – мало не щодня приходив на Університетську гірку. Тут поміж Рибним ринком і Бурсацьким спуском був у XVIII ст. Харківський колегіум, у якому працював Григорій Сковорода, а тепер це місце облюбували бандуристи. Найбільше сподобалася гра й спів Петра Древченка (1863-1934), в якого й перейняв основи кобзарської науки. Як згадував Георгій Ткаченко, кобзар «наклав йому на струни руки» і навчав лише початкових, але основних принципів традиційної співогри. «Ти зрячий, молодий і ловкий, – говорив Петро Древченко. – Якщо по-справжньому захочеш грати на бандурі – далі навчишся вже сам». І Георгій вчився, не оминаючи жодної нагоди.

Так Георгій Ткаченко засвоїв класичну гру на старосвітській бандурі. Окрім того, Георгій Кирилович, як справжній кобзар, мав учнів, яким передав свою науку.

Серед учнів Георгія Кириловича варто згадати М. Т. Товкайла, пан-майстра Київського кобзарського цеху. Микола Тихонович перейняв науку від Георгія Кириловича та передавав її своїм численним учням. Розроблене креслення старосвітської бандури Г. К. Ткаченко подарував М. Т. Товкайлу. Варто зазначити, що сам Георгій Кирилович бандур не виготовляв. По цьому кресленню Микола Тихонович виготовляє бандури та навчає цьому ремеслу своїх учнів. У Переяславі з 1989 по середину 90-х років діяла кобзарська школа, де діти навчалися виготовляти бандури.

 

Завідувач НДС «Музей кобзарства»                                                                   С. А. Тетеря