24 ВЕРЕСНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 70 років КОЗІЙ ГАННІ ІВАНІВНІ – ВЕТЕРАНУ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ НА ПЕРЕЯСЛАВЩИНІ, ЗАСЛУЖЕНОМУ ПРАЦІВНИКУ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ.

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: Неділя, 23 вересня 2018, 23:56

Ганна Іванівна Козій (Слюсар) народилася 24 вересня 1948 р. у с. Мазінки на Переяславщині. Батько Іван Іванович Слюсар, мати Марія Микитівна Яценко все життя працювали у колгоспі. У 1963 р., закінчивши вісім класів школи, вступила до Переяславського педагогічного училища. Під час навчання в училищі (1963-1967) познайомилася з музейною роботою – студентам доручили саджати дерева майбутнього парку ім. Т.Г. Шевченка в ур. Гора, де на той час розбудовувався Музей просто неба. Після закінчення педучилища молодий педагог працювала у школі с. Зносичі Сарненського р-ну Рівненської обл. (1967-1970). У 1974 р. закінчила історичний факультет Київського університету ім. Т.Г. Шевченка.

З 1970 по 2010 рік Ганна Іванівна (для родичів і друзів – Галина) працювала у Переяслав-Хмельницькому історичному музеї, згодом Переяслав-Хмельницькому історико-культурному заповіднику (з 1979 р.) та Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав» (з 1999 р.).

1 серпня 1970 р. молодий науковий співробітник Переяслав-Хмельницького історичного музею приступила до своїх обов’язків. Як згадує Ганна Іванівна, Євдокія Сергіївна Нестеровська, завідувачка фондів, доручила пришивати петельки до сорочок для етнографічної виставки, що створювалась у нещодавно встановленій на території музею церковно-приходській школі. Вчитися музейній справі довелося швидко – директор музею Михайло Іванович Сікорський не давав розслаблятися: перші відрядження в експедиції по збору експонатів відбулися вже 6 серпня у Бориспільський район, а 13 жовтня – у Прилуцький район Чернігівської області, 19 жовтня Ганна Іванівна вперше очолила експедицію в сс. Вінинці та Лецьки. 65 експедицій у перші 10 років (1970-1979) – такий результат активної збирацької роботи Ганни Іванівни у музеї. Особливо запам’яталася Ганні Іванівні одна з перших етнографічних експедицій на чолі з М.І. Жамом, завідувачем Музею народної архітектури та побуту, у с. Сошників Бориспільського р-ну: до складу експедиції входили молоді співробітники Лідія Сергіївна Кузьменко (Чередніченко), Валентина Василівна Красюк (Нікітіна) та водій музейного автобусу Микола Іванович Петруня – ця команда часто працювала разом в експедиціях. Восени 1971 р. довелося попрацювати й археологом – разом з відомою дослідницею Євгенією Володимирівною Махно досліджували поховання нововідкритого могильника черняхівської культури на «Горі», тобто на території Музею просто неба. Учасниками розкопок від музею були М.Н. Єрмольєв, І.В. Азаренкова, В.В. Красюк, В.Ф. Воловик, Г.І. Слюсар.

У 1973 р. переведена на посаду старшого наукового співробітника історичного музею. Робота на «Горі» виявилася надзвичайно насиченою та різноманітною: з Валентиною Красюк та Володимиром Воловиком вручну зводили насип кургану над музеєфікованим похованням епохи бронзи, возячи землю на ряднині, з Венерою Мокіївною Дем’янчук збирали на лузі кізяки й мазали хати, грузили цеглу на заводі (за що почули від сердобольного дядька – «треба було, дівчата, вчитися…»), у перерві від цієї «основної» роботи водила екскурсії. Коли Музей просто неба лише розпочинав роботу й фактично не було доглядачів, нечисленні науковці організувалися так: одна співробітниця відчиняє хати, інша – розповідає. Найбільш відповідальною роботою було збирання, наукова обробка та здача експонатів у фонди, адже план був чималенький: науковці мали збирати та здавати до фондової колекції 120 музейних предметів на рік. Ганна Іванівна пригадує, як за один день у сс. Лецьки та Вінинці «нагребли» (колоритний вислів М.І. Жама) 72 експонати. Якщо підрахувати, дуже приблизно, скільки ж етнографічних експонатів зібрано за 40 років, то виходить близько 4 тисяч предметів. Свої наукові інтереси Ганна Іванівна пов’язала з етнографією, зокрема з народною вишивкою, тканням, національним вбранням.

У 1975 р. вона була призначена завідувачем філіалу «Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини», на цій посаді й пропрацювала до 2010 р., до виходу на пенсію (6.07.2010). Відповідальна й діяльна завідувачка «Гори» була постійно в русі, повсякчас у вирішенні різноманітних проблем, координувала діяльність великого строкатого колективу науковців, доглядачів, реставраторів. займалася організаційною, екскурсійно-масовою, господарською, науковою роботою. Ганна Іванівна брала безпосередню участь у виявленні багатьох пам’яток народного зодчества, які нині прикрашають Музей народної архітектури та побуту: вітряк з Бородянського р-ну, 6-гранна комора з Лохвицького р-ну, клуня з Миргородщини, 2 комори із Гайшина, хата пекаря з Полтавщини для музею хліба тощо. Вона автор наукових обґрунтувань,структурних та тематико-експозиційних планів, садиб та тематичних музеїв, зокрема «Музею народного одягу», «Музею хліба», «Музею поштової станції». Вона автор перших текстів екскурсій таких музеїв: «Музей народно-прикладного мистецтва», «Музей хліба», Музей народного одягу», «Меморіального музею-садиби Шолом-Алейхема». Безпосередній учасник побудови експозицій Музею хліба та Музею українських народних обрядів, Музею бджільництва та Музею Шолом-Алейхема, Музею космосу та Музею транспорту й т. д. За період роботи у музеї Ганна Іванівна виступила організатором і учасником багатьох комплексних експедицій зі збору музейних експонатів та з етнографічного дослідження Середньої Наддніпрянщини.

За її активної надихаючої участі у музеї були започатковані культурно-масові заходи – свята. Перше свято Зеленої неділі було запроваджене та проведене у пам’ятному 1985 р.: а запам’яталося воно тому, що з райкому партії того ж дня, як була встановлена «віха», приходили, щоб її спиляти як ознаку «антирадянської крамоли та релігійної пропаганди» – лише спільними зусиллями науковців музею вдалося відстояти як саму віху – символ української народної культури та народного духу, так власне й ідею проведення таких свят.

Ганна Іванівна Козій автор численних публікацій з історії народної культури та музеєзнавства. Автор понад 20 наукових статей, 14 статей до проекту енциклопедичного довідника «Звід пам’яток історії та культури України», 40 статей краєзнавчого змісту у рубриці «Люби і знай рідний край» у місцевій районній газеті. Окремі публікації надруковані у часописі Національної спілки краєзнавців України журналі «Краєзнавство». Автор путівника «Музей народної архітектури та побуту в Переяславі-Хмельницькому» (1981). Учасниця наукових конференцій з проблем дослідження та збереження пам’яток історії та культури, музеєзнавчої тематики.

У 1980 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР отримала почесне звання Заслуженого працівника культури України. 2003 р. нагороджена Почесною грамотою Міністерства культури України. Неодноразово нагороджувалася грамотами, відзнаками обласної, міської Рад народних депутатів. Лауреат премії Національної спілки краєзнавців України ім. М.І. Сікорського.

Нині, перебуваючи на заслуженому відпочинку, Г.І. Козій працює над створенням історії Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.

Ст. наук. співробітник НДВ «Археологічна експедиція»                                                      Г.М. Бузян