22 ТРАВНЯ – ДЕНЬ ПЕРЕПОХОВАННЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Категорія: Історичний календар. Події Створено: Вівторок, 22 травня 2018, 14:49

Геній українського народу – Тарас Шевченко помер 10 березня (за старим стилем 26 лютого) 1861 року в Санкт-Петербурзі. Домовину з прахом поета було встановлено в церкві Св. Великомучениці Катерини. До слова, це не просто випадковість. Ім’я Катерина дороге було Кобзареві: матір і сестру звали Катерина, коханих жінок також – Катерина Піунова та казашка Катя. Як митець він прославив це ім’я, намалювавши картину «Катерина» та написавши поему «Катерина».

У цьому храмі домовина перебувала до 28 лютого і її зарисували В. П. Верещагін, П. Ейснер, М. Д. Дмитрієв, Л. М. Жемчужников, В. М. Рєзанов, М. О. Микешин.

Примітно, що в Києві в жодній церкві духовенство не наважилося відслужити панахиду й лише в Троїцькій було дозволено відслужити панахиду під наглядом поліції.

Присутні опротестували вимогу духовенства закрити труну й несли її на своїх плечах до Смоленського кладовища, де й погребли тіло на тому місці, де любив посидіти художник, малюючи краєвиди. Жалобну процесію складала університетська молодь, була вся Академія мистецтв, відомі митці: Ф. М. Достоєвський, М. О. Некрасов, М. Є. Салтиков-Щедрін та ін.

Третього березня (за новим стилем) газета «Санкт-Петербургские ведомости» (№ 51) повідомила, що тіло Шевченка буде відвезено до його вітчизни й поховано в тих місцях, де він зростив свій геній.

20 березня Варфоломій Шевченко написав з Канева М. М. Лазаревському щодо місця поховання Т. Шевченка, мовляв поету подобалось те місце, де він хотів збудувати дім, тому вже зроблено об’яву про це начальнику місцевої поліції.

Цікавий момент із тих часів. П. Жур у книзі «Труди і дні Кобзаря» пише: «23 березня. В «Киевском телеграфе» (№ 21) надруковано вірш Михайла Малашенка із Переяслава «На віковічну пам’ять Т. Г. Шевченка»:

Умер єси, наш Кобзарю!

Та чи ж слава гине…

Докіль світу – твої очі

Світять в Україну.

26 квітня було викопано труну з прахом Т. Шевченка, покладено у свинцеву й поставлено на ресорні дроги. П. Куліш покрив домовину червоною козацькою китайкою. Повезли до Московського вокзалу й відправили залізницею до Москви у супроводі Г. М. Честахівського та О. М. Лазаревського. У Москві труну  поставили в церкві Тихона на Арбаті, де відбулася багатолюдна панахида. На спеціальних ресорних дрогах труну повезли таким маршрутом: Серпухов – Тула – Орел – Волобуєво – Кошелівка – Дмитрівка – Севськ – Есмань – Глухів –Кролевець – Батурин – Борзна – Ніжин – Носівка – Козелець – Залісся – Бровари – Київ.

Другого травня в Орлі оркестр Камчатського полку грав марш на українські мотиви. Орловці один вінок з труни розібрали по квітці на пам’ять, а другий – взяли в гімназію. 3 травня процесія прибула в Чернігівську губернію, у ніч з 4 на 5 травня труна стояла в Кролевці, в будинку Огієвського. П’ятого травня її перевезли через Ніжин, 6 травня о 7 ранку прибули в Бровари, а надвечір прибули в Микільську Слобідку: тут процесію зустріли родичі Т. Шевченка – брати Микита, Йосип, сестра Ярина, троюрідний брат Варфоломій та інші. Звідси вирушили на Київ, а так як коні з траурної колісниці були випряжені, далі повезли студенти. На середині мосту зупинились. Були виголошені промови, а студент-переяславець Михайло Малашенко прочитав вірш, присвячений Кобзарю. Труну на ніч поставили в церкві Різдва Христового на Подолі, для цього потрібен був дозвіл генерал-губернатора І. І. Васильчикова.

Т. Шевченка хотіли поховати на Щекавицькому кладовищі в Києві, зрештою у суперечках дійшли згоди, що, за наполяганням Г. Честахівського, поховання має бути в Каневі, як, за його словами, велів сам Т. Шевченко.

Восьмого травня пароплав «Кременчуг» прибув до Канева, де труну поставили в Успенській церкві. 9 травня відбулась багатолюдна панахида, відспівав Т. Шевченка протоірей І. Мацкевич.

10 травня (за новим стилем 22 травня) генія України поховали на Чернечій горі: від церкви парубоцтво, чоловіки¸ дівчата до десяти верств везли самотужки труну. Дорогу встеляли зеленими вітами, попереду несли портрет Кобзаря. Г. Честахівський згадував, що після погребіння люди залишились ночувати й всю ніч палили вогнище. Відтоді Чернеча гора стала зватися Тарасовою.

Цікава деталь. Могилу Т. Шевченка відкривали ще раз. Про це детально пише Зінаїда Тарахан-Береза у книзі «Святиня». 1939 року, щоб на місці хреста поставити пам'ятник скульптора Матвія Манізера та архітектора Євгена Левінсона, комісійно відкривали склеп. Проте в акті обстеження не зазначили, що відкривали й домовину з прахом Кобзаря. Про це З. Тарахан-Березі вже перед смертю 1983 року розповіла єдина жінка з тієї комісії Надія Ничипорівна Цвинтарна. Цитуємо її спогади: «На домовині сходилися дві полоски, закриті на ключі. Шукаю ключі позаду домовини і по боках. Знайшла. Заклала обидва ключі – і домовина тихенько відкрилася. А в домовині… лежить Шевченко, ніби тільки-но помер. Обличчя темне і ніби злегка притрушене пилом. Глянула на нього – і не повірила, що бачу Тараса Григоровича. А він лежить, мов живий, в костюмі, чорних туфлях. У руках його воскова свічка. І ніякісінької зброї – ні ножів, ні мечів, про які розповідали легенди. У домовині лежав з ним лише його «Кобзар» у м’якій, коричневій палітурці, пов’язаний хустинкою… Була я в склепі десь півгодини. Потім поодинці почали спускатися туди інші члени комісії – і раптом на очах людей розсипався прах з поетового обличчя. Тому що до склепу потрапило свіже повітря. Тоді домовину відразу закрили».

Пам’ятник, встановлений 1939 року, й понині височить на Тарасовій горі, зберігаючи спокій спочилого й тривожачи прийдешні покоління думою про долю України.

Старший науковий співробітник НДВ «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка»                                  Н. М. Павлик