6 червня – день народження електричної праски

Категорія: Історичний календар. Події Створено: Середа, 06 червня 2018, 15:46

6 червня 1882 р. американець Генрі Сілі запатентував винайдену ним електричну праску. Відтоді цей день вважається днем народження електричної праски.

В Україні її попередницями були газові, спиртові, вугільні, нагрівні праски, рублі з качалками, гала. Серед численних і різноманітних колекцій Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» помітне місце займають вугільні та нагрівні праски 2-ї пол. ХІХ – 1-ї пол. ХХ ст.

Зібрання прасок нараховує 23 одиниці (16 – основного, 7 – науково-допоміжного фонду). Нагрівні та вугільні праски представлені пропорційно: 11 – нагрівні, 12 – вугільні. Більшість прасок музейного зібрання фабричного виробництва і лише одна – кустарного. Виготовлені переважно з чавуну, рідше із сплаву металів, одна праска – мідна.

Зібрання прасок із фондового зібрання НІЕЗ «Переяслав» ще не було об’єктом спеціальних наукових досліджень, що і обумовило вибір даної теми.

Історія праски має тисячолітню історію. Відомо, що ще у IV ст. до нашої ери в Греції розгладжували одяг за допомогою гарячої металевої качалки, або нагрітого дикого каменю. Пізніше для розгладжування одягу використовувалися спеціальні дерев’яні «рублі» з качалками, скляні кулі «гало».

В часи пізнього середньовіччя з’явилися металеві вугільні праски, в середину яких  закладали розжарене вугілля. На території Російської імперії такі праски відомі з XVII ст., а в Європі – ще раніше.

За формою вугільні праски нагадували сучасні, але були важчими та більшими за розмірами. Принцип роботи наступний. Всередину корпусу насипали розігріте вугілля (частіше березове) і закривали кришкою. Щоб вугілля краще розгоралося, в бокових стінках корпусу робили невеликі отвори різної форми. Для того, щоб роздути охолоджене вугілля в отвори дули, або розмахували праскою  в різні сторони,   підсилювали вентиляцію. Зрідка для кращої тяги у верхній частині корпусу прилаштовували трубу. Ці праски не відзначалися зручністю та безпечністю: іскри і маленькі жаринки вилітали із «жаровні» і залишали на одязі дірки та окалини. Окрім цього вугільні праски були важкими, робота з ними потребувала чимало фізичних зусиль.

Наприкінці XVIIІ – ХІХ ст. в Російській імперії й, зокрема, на території України було налагоджене промислове виробництво вугільних прасок. Їх випускали ливарні заводи, іноді – ковалі. Виготовляли праски переважно із чавуну, менше – із міді та сплаву металів.

У зібранні НІЕЗ «Переяслав» представлені 12 вугільних прасок (4 – основного, 8 – науково-допоміжного фонду).

Привертає увагу вугільна чавунна праска (інв. №Е-1883), датована сер. ХІХ ст. Праска знаходилася в маєтку князя Олександра Горчакова в с. Ташань Переяславського повіту Полтавської губернії. Звідти перевезений в м. Переяслав прачкою князя Горчакова, яка перейшла працювати до багатої міщанки Н.І. Германської. Передала праску до музею племінниця Н.І. Германської у 1973 р.  Праска має оригінальну форму, конструкцію, оздоблення. Бокові стінки вертикальні, сходяться на носику, внизу потовщення, вище якого ряд круглих відводів. Кришка обрамлена трикутними зубцями. Ручка овальної форми, зверху обтягнена шкірою, кріпиться до кришки за допомогою фігурних стовпчиків. Біля одного з стовпчиків (біля носика) – голова лева. Розміри: 16х8 см, висота – 21 см.

У 2008 р. в жительки с. Строкова Переяслав-Хмельницького р-ну Ганни Олександрівни Іващенко була придбана типова вугільна праска (інв. №Е-4298), датована 50-ми рр. ХХ ст. Праска масивна (19,5х10х19 см). Корпус із заокругленими бочками, кришка відкидна із зубцями, фіксується замком із крупним  масивним гачком. На кришці прикріплена прямокутна ручка, що викінчується дерев’яною ручкою. Нижня частина масивна, на підставці з напівкруглими отворами.

У 2008 р. працівник НІЕЗ «Переяслав» Ф.Ф. Дарда передав до музею типову чавунну вугільну праску (інв. №Е-4311), датовану кін. ХІХ ст., традиційної форми: носик загострений, нижня частина з невеликим виступом, корпус з усіх боків у невеличких отворах, за рахунок яких відбувалася циркуляція повітря і розгоралося вугілля, вгорі на металевій позубцьованій кришці дерев’яна ручка для тримання, спереду кріплення з металевою кулькою, за допомогою якого відкривалась кришка. Розміри: 10х21 см.

Наступного 2009 р. у жительки с. Хоцьки Переяслав-Хмельницького р-ну Н.Л. Стріхи була придбана вугільна праска поч. ХХ ст. (інв. №Е-4138). Праска виготовлена у формі перерізаного поперек човна, має значні розміри (20х10х18 см). Складається з металевого пустотілого корпуса та товстої металевої підошви, над якою  з боків розміщені по два отвори-розрізи для піддування.  Кришка відкидна, кріпиться до корпуса за допомогою закрутки. До кришки приклепана ручка. Призначалася праска для прасування верхнього одягу.

У 1976 р. житель м. Сміла Черкаської обл. Євген Пилипович Коржик передав до музею чавунну вугільну праску 2-ї пол. ХІХ ст. (інв. №ДЕ-89), яка дісталася йому від баби. Праска традиційної форми: спереду загострена, ззаду розширена, закінчується прямою стінкою. В нижній частині корпуса з боків по 5 наскрізних отворів. Кришка обрамлена зубцями пилкоподібної форми, між зубцями наскрізні отвори, аналогічні з отворами на корпусі. В передній частині покришки розміщений боковий гачок для закривання  покришки. В центрі  покришки металева ручка. Розміри: 15х17х9 см.

В 1980 р. житель м. Переяслава-Хмельницького Л.К. Зозуля передав до музею дві чавунні вугільні праски фабричного виробництва (інв. №НДФ-1465 та НДФ-1466), датовані 30-ми рр. ХХ ст. Праска (інв. №НДФ-1465) невеличка (10х2 см), стіни корпусу майже вертикальні, з круглими отворами на боках, краї кришки позубцьовані, ручка металева прямокутної форми з дерев’яною накладкою, біля носика пристрій за допомогою якого відкривається кришка. Призначалася для прасування білизни. Праска (інв. №НДФ-1466) схожої конструкції, але більших розмірів (19х21 см).

У 1981 р. житель с. Помоклі Переяслав-Хмельницького р-ну А.І. Даценко передав типову вугільну праску, датовану поч. ХХ ст. (інв. №НДФ-2026). Відрізняється від попередньої лише тим, що отвори на корпусі напівкруглі та трикутні, а не круглі. Розміри: 20х19 см.

У 1982 р. житель с. Сошників Переяслав-Хмельницького р-ну М.С. Дорошенко передав до музею вугільну праску (інв. №НДФ-2638), датовану поч. ХХ ст. Праска продовгуватої форми, один кінець тупий, інший – загострений. В нижній частині корпусу з боків по два отвори. Зверху розміщена кришка, яка внизу закінчується зубчиками. На кришці на залізній пластинці прикріплена дерев’яна ручка. Закривається праска кришкою за допомогою невеличкого гачка. Використовувався для прасування білизни та верхнього одягу. Розміри: 19х10,5х10 см.

У 1983 р. жителька с. Дівички Переяслав-Хмельницького р-ну Ганна Гич передала до музею вугільну праску40-50-х рр. ХХ ст. (інв. №НДФ-3344). Праска має форму  видовженого трикутника, в нижній частині корпусу бокові отвори, по 5 з кожного боку і 3 – ззаду, кришка із зубцями по 6 з кожного боку, в центрі гачок для закривання. Ручка дерев’яна на металевому стержні, підтримується двома металевими пластинами, які кріпляться до кришки шурупами. Використовувалось в домашньому господарстві для прасування верхнього одягу. Розміри: 20х17,5 см.

В 1985 р. під час етнографічної експедиції на Черкащину в жительки с. Придністровське Чорнобаївського р-ну Н.Т. Ярошенко були придбані дві вугільні праски фабричного виробництва кін. ХІХ ст. (інв. №НДФ-4793 та НДФ-4794). Праски мають подібні розміри (19х18,5 см та 18х17,5 см) та будову. За формою нагадують човник з високими бортами, кришки позубцьовані, у передній частині мають масивну застібку з круглою ручкою. По центру кришок на двох опорах кріпляться дерев’яні,  круглої форми ручки. В середині пустотілі, на дні платформи розміщені три металеві виступи, на які клали розжарене вугілля. Відрізняються праски лише кількістю отворів. В праски (інв. №НДФ-4793) їх п’ять, великих розмірів, напівкруглої форми, а в праски (інв. №НДФ-4794) – сімнадцять, невеликих, круглої форми. В обох прасках отвори розміщені симетрично, з боків корпусу та на торцевій стороні. Використовувалися для прасування білизни та верхнього одягу.

Пізніше замість вугілля в корпус праски з тильного боку почали вкладати розігріту чавунну болванку. У музейному зібранні є дві праски, конструкція яких пристосована для закладання розігрітих болванок.

Праску (інв. №Е-3156) передав у 1984 р. житель м. Переяслава-Хмельницького Георгій Іванович Бутник. Праска фабричного виробництва, виготовлена з міді, датується 30-х рр. ХХ ст. Має форму трикутника. До корпусу на металевих пластинах кріпиться дерев’яна ручка. У задній частині корпусу засувка, яка піднімається вгору за допомогою важеля. Через цей отвір до праски вставляли розігріту болванку. Використовувалася для прасування білизни. Розміри: 19х17х10см.

У 1985 р. житель с. Єрківці Переяслав-Хмельницького р-ну Микита Іванович Мандзюк передав до музею схожу праску (інв. №Е-3299). Праска металева, датується поч. ХХ ст. Корпус напівкруглої форми, має невеликі отвори, ззаду затулка, яка закриває отвір до корпуса. Вгорі на металевому  кріпленні фігурної форми дерев’яна ручка. Розміри: 19х17,5 см.

Окрім вугільних прасок на території України значного поширення набули литі чавунні нагрівні праски. Вони розігрівалися на відкритому вогнищі або в гарячій печі. З’явилися вони на території України у XVIIІ ст. і випускалися аж до 60-х рр. ХХ ст. хоча вже була винайдена електрична праска. Великі чавунні праски важили до 10 кг і призначалися для прасування грубих тканин, верхнього одягу. Принцип дії такої праски полягав в тому, що одяг нагрівався в певному місці і розрівнювався під дією самої праски. Одночасно побутували невеличкі нагрівні праски, розміром з долоню. Вони використовувалися для прасування білизни, ніжних тканин, дрібних деталей одягу (манжетів, комірців, мережива тощо).

Широко представлені в музейній колекції нагрівні праски – 11 одиниць (9 – основного, 2 – науково-допоміжного фонду).

У 1972 р. у жителя с. Віненці Переяслав-Хмельницького р-ну М.Д. Бойка була придбана невеличка (13,5х6,5 см) чавунна нагрівна праска (інв. №Е-1548), датована поч. ХХ ст.  Складається з цільнолитої платформи і ручки, привареної до платформи.

Цікава нагрівна праска для прасування мережива 1-ї пол. ХХ ст. (інв. №Е-4122). Чавунна, вагою 2 кг, цільнолита, фабричного виробництва. Верхня частина корпусу прикрашена орнаментом у вигляді стовпчиків по 16 штук з кожного боку. Передала праску до музею жителька с. Положаї Переяслав-Хмельницького р-ну Г.М. Головко у 1970 р.

Чотири нагрівні праски, датовані поч. ХХ ст., передав у 2004 р. житель с. Лецьки Переяслав-Хмельницького р-ну Г.М. Ткаченко. Належали праски його родичці – Канівець Поліні Андріївні, також жительці цього села, яка користувалася ними в 50-х рр. ХХ ст. Праски (інв.№Е-4250 та Е-4298) великих розмірів (17,9х9х4 см та 18х5х4,5 см), використовувалася для прасування верхнього одягу, дві інші (інв. №Е-4251 та Е-4252) – невеличкі (7,5х9х4 см та 6,5х8,5х4см), призначалися для прасування мережива, важкодоступних деталей одягу. Всі праски фабричного виробництва (у верхній частині корпусу нерозбірливе клеймо виробника), виготовлені з металевого сплаву, мають форму човника. Нагрівали праски на примусі, керогазі, відкритому вогнищі, в печі, Кіптяву, що утворювалася на підошві праски, витирали об глиняну долівку, потім протирали ганчіркою. Зберігалися праски під піччю, інколи під лавою. Наявність у одного господаря в одному помешканні чотирьох прасок може свідчити про те, що їхній господар займався пошиттям або ремонтом одягу.

Типова нагрівна праска з цільною ручкою поч. ХХ ст. (інв. №Е-3300) виявлена у 1985 р. в с. Єрківці Переяслав-Хмельницького р-ну. Праска фабричного виробництва, чавунна, носик  загострений, нижня  частина має виступ, бочки ледь кошені до верху, ребристі. Верхня частина корпусу плоска, з випуклим клеймом. Ручка велика, виготовлена з круглого стержня. Розміри 18х13 см.

Невеличку нагрівну праску (12х8х7,5 см), датовану поч. ХХ ст., передала у 1988 р. жителька с. Циблі Харитина Тимофіївна Литвиненко (інв. №НДФ-1598). Праска використовувалася для прасування білизни. Виготовлена з металевого сплаву, у формі човника. Ручка приварена, має форму еліпса.

Одна з прасок (інв. №Е-3482) представляє так звану вдосконалену модель нагрівних прасок, зі знімною ручкою. Зазвичай чавунна праска розігрівалася довго (не менше як півгодини). Тому, щоб прискорити процес прасування, до однією знімної ручки виготовляли по кілька (дві та більше)  платформ. Поки однією гладили, друга платформа нагрівалася. Таку праску передав до музею у 1986 р. житель м. Переяслава-Хмельницького В.А. Голубничий. Корпус чавунний, овальної форми, цільнолитий. Ручка знімна, металева з дерев’яною накладкою, кріпиться до корпусу за допомогою металевих кріплень. Розміри: 16х14 см. 

Єдину у музейному зібранні праску кустарного виробництва (інв. №НДФ-2481) передав у 1982 р. житель с. Придністровське Чорнобаївського р-ну Черкаської обл. М.С. Жицький. Праску виготовив на поч. ХХ ст. місцевий коваль. Призначалася вона для прасування верхнього одягу та білизни. Задня частина прямокутної форми, плавно переходить у гостроконечну. На верхній частині два квадратних виступи. Ручка фігурна, у формі еліпса. Розміри: 18х12,4х8,7 см.

В музейній колекції представлена також професійна кравецька праска (інв.№Е-2557). Кравецьку справу важко уявити без праски, адже без прасування гарну річ пошити тяжко. У кравців є навіть приказка: «Портной сгадит – утюг сгладит». Зазвичай у кравців в арсеналі було по кілька прасок вагою від 1 до 12 кг. Для важкодоступних місць (рукав, плече) та мережева використовувалися мініатюрні праски. Саме така праска представлена в колекції НІЕЗ «Переяслав». Її розміри 14,5х7х3 см. Виготовлена на поч. ХХ ст. з чавуну. Традиційної форми. З маленькою ручкою. Навколо ручки орнамент у вигляді відлитих з металу розеток. На ручці клеймо заводу виробника. Належала праска кравцю Степешку із с. Велика Каратуль Переяслав-Хмельницького р-ну. Передана до музею в 1980 р.

Таким чином, колекція прасок Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» репрезентує типові  праски, виготовлені в 2-й пол. ХІХ –1-й пол. ХХ ст. Вони схожі за формою, розмірами та конструкцією. Збірка хоч і не є чисельною, але все ж важливою складовою фондового зібрання Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».

Праски були зібрані впродовж 2-ї пол. ХХ – на поч. ХХІ ст. на території Київської та Черкаської областей. Значну кількість прасок передали жителі м. Переяслава-Хмельницького. Використовувалися в основному в домашньому побуті для прасування білизни та верхнього одягу. Лише одна праска у музейному зібранні професійна, використовувалася кравцем в процесі пошиття одягу. Більшість прасок фабричного виробництва, лише одна – кустарного. Виготовлені здебільшого з чавунну, сплавів металів, одна праска в колекції мідна. Гордістю музейного зібрання є праска із маєтку відомого на Переяславщині князя Олександра Констянтиновича Горчакова. Праска має оригінальну форму, конструкцію, оздоблення.

Тривале використання прасок в побуті  позначилося на стані збереження частини цих музейних предметів, проте, навіть, в такому стані вони не втратили наукову цінність.

 

Завідувач НДВ «Музей хліба»                                                              Олена Жам

Завідувач НДС «Музей «Поштова станція»                                           Тетяна Грудевич