12 червня - третій приїзд Т. Шевченка до А. Козачковського

Категорія: Історичний календар. Події Створено: П'ятниця, 08 червня 2018, 13:52

Третій приїзд Т. Шевченка до А. Козачковського припадає на 12 червня 1859 р. Про цей приїзд А. Козачковський згадував: «В июне 59 года, утром, на двор квартиры моей въехала почтовая телега. Сидевший в ней показался мне похожим на Шевченка. Я не ошибся; молча мы поздоровались, молча он приветствовал мою семью, молча несколько раз с заметным волнением прошел по комнате, потом посмотрел в окно на ярмарочное движение и высказал желание посмотреть ярмарку; мы отправились. Дорогой он объяснил, что вошел ко мне как угорелый, потому что по пути из Петербурга до моей квартиры почти не вставал с телеги: с таким нетерпением он летел в свою родную старину… Грустное впечатление производил на него взгляд мой. Возвратившись с ярмарки, он рассеялся, разговорился, вспомнил о грустном пребывании его в Новопетровске, хотя ему там было легче, нежели в Орской крепости. Зашла речь о Гоголе. Он не сочувствовал ему: по его словам, неудавшиеся честолюбивые мечты стали причиною умственного его расстройства. Я напомнил Шевченку несколько коротких его произведений, забытых им, он записал их. Вообще из разговора оказалось, что из написанных до 46 года его произведений многие потеряны безвозвратно…».

Відбулася тоді між Т. Шевченком і А. Козачковським розмова на болючу тему скасування кріпацтва, про яку Андрій Осипович згадував: «Зашла речь об ожидаемой тогда воле. В то время у нас уже совершалось по требованию правительства обсуждение об улучшении быта крестьян, в котором я принимал письменно деятельное участие. Не стесняясь его (Шевченка. – авт.) симпатиями, я откровенно высказал свой вгляд на ожидаемую реформу, указывая на некоторые, по моему мнению, практические неудобства и затруднения. Грустное впечатление производил на него мой взгляд».

Суперечки Т. Шевченка з А. Козачковським про реформу відбилися в пам’яті народу. Цікаві перекази, записані від мешканців села Єрківців. П. Литвиненко (82 р.) з хутора Чирського розповів, що одного разу під час сніданку в квартирі А. Козачковського Т. Шевченко пив чай. Взявши в тарілку лимон, він почав стискати. «Ось, каже, – як сік з лимона виходить, так і люди з-під панів вийдуть», а А. Козачковський ніби заперечив йому: «Швидше на моїй долоні волосся виросте, ніж це буде». – «Ні, – каже Тарас, – це буде і скоро буде». Того вечора, закінчивши прогулянку вечерею з наваристої юшки, Т. Шевченко і його друзі попрямували ночувати в Козинці».

По обіді вирушили в село Козинці порибалити на Дніпрі. А. Козачковський згадував: «После обеда отправились в Козинцы в 2 верстах от Днепра. Нетерпение скорее увидеть «Дніпро широкополий, і гори, і кручі» заставило его, не дожидаясь запряжки лошадей, отправиться пешком. Мы застали его на половине пути на траве, в раздумье по случаю разделения дороги на две ветви и отправились вместе. Вечером устроили на Днепре рыбную ловлю. Она вышла не совсем удачна, зато тихая украинская ночь с мириадами звезд на чистом своде неба, как-будто нарочно, во всем чарующем ее величии, приветствовала так давно знакомого ей поэта. Глядя на окружающие его родные ему картины природы, поэт сказал: «Как хорош быт поэта, если бы он мог быть только поэтом и не гражданином». Лежа на берегу, мы несколько часов провели в беседе. Закончив прогулку вкусной ухой, отправились на ночлег в Козинцы».

Збереглися й дійшли до нас розповіді людей, які пишаються тим, що їх родичі в далекому 1859 році відвезли Т. Шевченка з Козинців у Прохорівку до старого М. Максимовича на Михайлову гору. Ще в кінці тридцятих років колгоспник Єлисей Бичок розповідав дослідникам про те, що його батько Яків Никифорович, дядько Федір Никифорович і Степан Науменко відвезли Т. Шевченка дубівкою – чотиривесельним, дванадцятиаршинним човном, видовбаним з дуба. Колгоспник А. Вересоцький додає, що йому тесть (той же Єлисей Бичок), розповідав, як до його батька в село зайшов Т. Шевченко і попросив відвезти в Прохорівку. І коли вони прибули туди, Т. Шевченко дав Я. Бичку 3 карбованці і сказав: «Це на щастя твоїй дитині. Нехай вона росте весела і щаслива».

На правому березі Дніпра Т. Шевченко шукав собі містечко, щоб купити клаптик рідної землі, поставити хатку й доживати віку в Україні. Але цьому задуму не вдалося здійснитися.

У липні 1859 р. на нього поступив донос в губернську жандармерію. Його заарештовують і відправляють до Києва. Т. Шевченку було наказано негайно покинути Україну і виїхати до Петербурга й там безвиїзно жити під наглядом столичної жандармерії.

Завідувач НДВ «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка»                                                                                                  Кухарєва Н. М.